Середньострокова ціль з інфляції в України встановлена на рівні 5%. Проте це не означає, що фактична інфляція щомісяця перебуватиме на цьому рівні. Головним показником успішності монетарної політики центрального банку є ситуація, не коли фактична інфляція знаходиться на рівні цілі, а коли очікування щодо майбутньої інфляції є низькими та стабільними. І ось чому.

Часто трапляється, що під дією певних факторів, зокрема не пов’язаних з діяльністю центрального банку, інфляція відхиляється від заявленого орієнтиру. Однак у такому разі головним є те, що громадськість та інвестори знають, чого очікувати від центрального банку. Вони розуміють, що монетарна політика (дорожчих/дешевших грошей) буде спрямована на повернення інфляції до цілі. І з часом центральний банк її досягне.

Упевненість у цьому сприяє тому, що очікувана громадянами та бізнесом майбутня інфляція (інфляційні очікування) є близькою до встановленої центральним банком цілі.

Чому інфляційні очікування такі важливі?

Центральному банку важливо, щоб інфляційні очікування були стабільними і перебували на рівні, близькому до його цілі.

Це створює низку переваг для економіки.

Більша контрольованість інфляції. Інфляційні очікування є фактором формування динаміки цін. Наприклад, погіршення інфляційних очікувань може впливати на зростання попиту споживачів на товари, що зі свого боку стимулює зростання цін. Виробники, які очікують підвищення цін на сировину та обладнання, також можуть підвищити ціни на свою продукцію вже сьогодні, щоб компенсувати майбутні збитки. Отже, для впливу на інфляцію центральний банк повинен впливати на інфляційні очікування.

Низькі процентні ставки банків. Стабільні інфляційні очікування є запорукою зниження процентних ставок банків за кредитами. Вкладники не понесуть свої кошти в банки на депозити за відсотковою ставкою, яка не покриває їхні інфляційні очікування. Висока вартість ресурсів для банків закладається у процентні ставки за кредитами. Отже, кредитні ставки банків залежать не стільки від фактичної інфляції, скільки від інфляційних очікувань.

Створення сприятливого середовища для ухвалення рішень. Інфляційні очікування впливають на рішення щодо інвестицій і заощаджень. Низькі інфляційні очікування сприяють підвищенню довіри до національної валюти. Це стимулює перехід до довгострокового інвестування, що позитивно відображається на економічному зростанні.

Головне правило центробанків для ефективного управління інфляційними очікування: "Говори, що робиш і роби, що говориш".

Говори, що робиш

Для зниження та заякорення інфляційних очікувань центральні банки прагнуть підвищити розуміння суспільством своїх рішень з питань монетарної політики та довіру до них. Для цього цілі центрального банку мають бути зрозумілими, незмінними та чіткими. Це також передбачає прозору систему ухвалення рішень: хто і як вирішує, а також регулярне пояснення громадськості мотивів їх ухвалення.

Національним банком багато зроблено в цьому напрямку. Цілі та принципи монетарної політики затверджені на довгострокову перспективу Стратегією монетарної політики. Це необхідна умова, адже шлях здобуття довіри до цілей монетарної політики – довгий. Його неможливо пройти, якщо змінювати власні цілі та "правила гри" для їх досягнення.

Усі рішення з монетарної політики наразі комунікуються як через традиційні канали на кшталт прес-брифінгів, прес-релізів та інших публікацій на офіційному сайті, так і на платформах Facebook, Twitter, Youtube, Instagram. Регулярно оприлюднюються виступи та інтерв’ю керівництва банку, а також проводяться зустрічі з представниками бізнесу, академічного середовища, журналістами та студентами.

Роби, що говориш

Важливою умовою зниження інфляційних очікувань є відданість центрального банку досягненню інфляційної цілі.

Оскільки центральній банк не має безпосереднього впливу на ціни, а монетарна трансмісія відбувається з деякою затримкою в часі, то монетарна політика завжди спрямована на перспективу. Під час ухвалення монетарних рішень Національний банк орієнтується на прогноз інфляції.

У разі зростання тиску на ціни в бік збільшення Національний банк підвищує облікову ставку. У такий спосіб він проводить політику "дорогих грошей", необхідну для повернення прогнозного рівня інфляції до цільового. І навпаки – знижує облікову ставку за переважання факторів, які можуть призвести до занадто низької або від’ємної інфляції. Тож інфляція завжди має наближатися до цілі на прогнозному горизонті.